Сьогодні про себе розповідає Наталія Зачинська, молода тренерка з Хмельницького, яка вже відома вчителям англійської зі всієї України.
If you can dream it you can do it! Цей вислів Уолта Діснея став моїм життєвим кредо. Адже, дійсно, все можливо, якщо лише сильно цього бажати. Мрії стають цілями, коли ти матеріалізуєш їх та шукаєш шляхів їхнього здійснення. Але яке відношення усе це має до викладання?
Найбезпосередніше, відповім вам. Коли ми обираємо професію вчитель, викладач, репетитор, перш за все ми стаємо прикладом для наслідування, рольовою моделлю, яку свідомо чи несвідомо копіюють студенти. Тому якщо ми не бачимо розвитку у професії, чи вважаємо, що немає подальшого розвитку і ми, як наслідок, вигораємо на роботі, чого ми можемо навчити? Де шукати натхнення? До чого прагнути? Як пишатися ….. собою? Та заслужити повагу та захоплення учнів? Мені здається, щодня сотні тисяч викладачів та вчителів задають ці питання та не мають відповіді. Можливо слід почати з простого? Чому? Чому я обрав цю професію? І перш за все, визначити свідомим був цей вибір чи ні.
Мій вибір був несвідомим, це, швидше, була доля. Дійсно, за освітою я магістр міжнародних економічних відносин з червоним дипломом. А також перекладач англійської та німецької мови. Та я жодного дня не працювала за спеціальністю, хоча знання усіляких бізнесових інструментах мені стають в нагоді щодня, адже маю свою справу. Та все по порядку…
З дитинства я захоплювалася англійською мовою, і щиро вважала, що це хобі і нічого більше. Так само як футбол, книги і друзі. Навчалася в спеціалізованій школі та була наймолодшою у класі. І це неабияк вплинуло на мене, адже потрібно було щодня доводити, що я не маленька та зможу навчатися на рівні з усім іншими. І з роками це переросло у бажання бути першою та найкращою. Чесно скажу, це важко, та можливо, це і привело мене до того, де я зараз. Мені дуже пощастило з вчителями у школі, особливо з англійської мови, адже вони безмежно любили нас, незважаючи на різні темпераменти, ставлення до навчання та здібності. У мене навіть було декілька двійок, ось наскільки вони були об’єктивними. Та це було чудовим прикладом справедливості, яким я завжди керуюся. Потім були перемоги на міських та обласних олімпіадах, як і шкільних, так і універсіадах. Та я вперто вірила, що буду працювати у міжнародній компанії чи буду мати власну справу, але ніяк не викладатиму англійську мову. Хоча під час студентських років часто допомагала одногрупникам, і мушу визнати, що це було природньо для мене, хоча і нічого не знала про методики викладання того чи іншого предмету.
Коли повернулася зі Штатів у 19, мама попросила позайматися англійською з сином знайомих. І це стало, так би мовити, початком моєї викладацької кар’єри. Пам’ятаю, як нервувала перед першим заняття, як телефонувала бабусі, яка викладала у школі вже понад сорока років. І вона дала мені пораду, якою керуюся по цей день: “Краса в простоті, так само й у викладанні – доступно та зрозуміло, щоб будь хто міг зрозуміти. Пам’ятай, що оцінювати потрібно за старання та кількість важких кроків до результату. Не існує нездібних учнів, є нерозпізнані здібності кожного.”
З того часу збігло багато води, життя привело мене до викладання і відчуття, що це where I belong. Вже навчаючись у магістратурі, я паралельно викладала англійську, зачитувалася тонами книг, посібників, спостерігала за викладачами в університеті, як вони поводять себе, як пояснюють, переглядала безмірну кількість відео у YouTube. Шукала спільноти для викладачів, де можна було б почути відповідь на свої питання, поділитися досвідом та в 2012 у Хмельницькому такого і близько не було. Тому знову Інтернет та нескінченна кількість сайтів, безкоштовних конференцій, вебінарів у записі і ось….я знайшла Cambridge Assessment та вперше поїхала на Cambridge Day у Київ. Перш за все мене вразила виставка матеріалів для викладачів та підручників, безкоштовних матеріалів і тут я познайомилася з компанією «Лінгвіст» (наша прекрасна дружба триває і досі, але в новому форматі). А ще я потрапила у казку, де, безліч викладачів спілкувалися виключно англійською, підіймали питання, які для мене були такими важливими, та коли Ольга Мадилус з’явилася у лекторії і я, затамувавши подих, поринула у п’ятдесятихвилинний сон у країну icebreakers, groupwork, pair-discussion і mingling. Це було моє перше справжнє знайомство з Communicative Approach.
А ще, я захотіла, щоб так викладали у моєму рідному місті та про такий підхід дізналося якомога більше викладачів. Так, з’явилася мрія бути тренером, а ще організовувати подібні заходити у Хмельницькому. Мені було лише 22 і я не мала жодного уявлення, що для цього потрібно, лише розуміння, що працювати потрібно наполегливо, довго та бути найкращою. Почала із викладачів, які працювали у мене, проводивши методичні уроки (зараз згадую, як недолуго спочатку це було, адже це зовсім інше, аніж вести урок на тему Uncountable Nouns). Та перший закон ринку каже: «Якщо є попит буде і пропозиція». У моєму випадку пошук знань, однодумців переріс у постійні семінари, тренінг та поступове розмежування між специфікою та спрямуванням таких заходів. Ясно було лише одне, що це місце натхнення, яке дає крила для нових звершень, це комуна однодумців, адже все частіше з’являлися нові знайомства, приклади успішних викладачів та ідея єдності приватної та державної освіти. Бо зараз, будучи спікером на різноманітних конференціях, завжди наголошую, що ми колеги та робимо одну справу – прагнемо якісного навчання для наших студентів, емоційного та матеріального задоволення та розвитку.
Одного разу я натрапила на конференцію для викладачів в Одесі «SOVA Teacher Training Day». Це було неймовірно, я думала, хто усі ці люди, скільки ж часу вони працювали, щоб зараз бути ту та ділитися досвідом, розповідати секрети про які навіть книги не пишуть. Як я дізналася згодом, кожен міг подати заявку та після затвердження, провести сесію для однодумців. Довго вагалася, здавалося так просто, ось вона мрія, так близько, та, водночас, так недосяжно. Ми, викладачі, часто сумніваємося, що наші знання цінні, що наш досвід комусь потрібен, а ще, ми боїмося зробити помилку, бути непочутими та знехтуваними. Страх, породжує невпевненість…. А як ми можемо виховати покоління успішних людей, не будучи такими. І я спробувала…..протягом 5 років я спеціалізувалася на підготовці до FCE та IELTS, успішно здала їх і сама, тому було очевидно і тема майбутньої сесії. Довгий місяць очікувань та моя перша сесія і Києві перед усіма викладачами України та навіть закордону, пліч – о – пліч з найвідомішими спікерами була і я. Тепер це мої друзі і колеги, а тоді мені здавалося, що будь яка моя ремарка чи запитання було таким простим, що і не варто було питати. Потім був курс СELTA, де все чітко стало на місця і прийшло розуміння того, що я роблю і навіщо. Я відчула себе Алісою в країні чудес, адже з кожним input відкривалися нові горизонти, нюанси, тонкощі викладання, які я одразу впроваджувала на заняттях та якими, я ділилася зі своїми викладачами. Надихаючись сама, я допомагаю рости своїм колегам, мої перемоги – це їх досягнення! І тепер мене чекає DELTA, адже ніколи не можна зупинятися та маємо прагнути до зірок!
Повертаючись у минуле у мене народилася ще одна ідея, яка здавалася нереальною (мені не звикати). Чому потрібно їздити у різні міста України на семінари, якщо можна привезти якісний освітній продукт у моє місто. Але як це зробити? Кого запросити? Як організувати? Чи прийдуть?
Та немає нічого неможливого! Ця ідея чекала втілення довгих 4 роки та стала успішною! Тепер моя мовна школа є Cambridge Exam Preparation Centre, де проводяться тренінги для викладачів, організовується семінари за участі найкращих тренерів України.
Що ж зараз, мені 29, сертифікований викладач CELTА з безліччю дипломів та сертифікатів, постійний доповідач на різноманітних освітніх заходах, власниця двох мовних шкіл з професійними сертифікованими викладачами. А найголовніше, тепер я одна з дев’яти тренерів у тренінговому центрі Лінгвіст! Маю змогу працювати та навчатися разом з найкращими спеціалістами в Україні та світі! Переді мною океан можливостей та море знань, якими можу ділитися з усіма спраглими, дарувати натхнення, хто його втратив та надихати усіх, хто сумнівається в собі! Ми вчителі – ми майбутнє поколінь, і для нас немає нічого неможливого!
А ще сім років тому, була просто мрія…..
